Великий німецький письменник Йоганн Вольфганг Гете (1749–1832) писав трагедію «Фауст» усе своє творчого життя: розпочавши її ще в 1774 році, він завершив її за півтора роки до смерті. Трагедія у віршах «Фауст» (частина I — 1806, частина II — 1831) — найбільше творіння Гете. «Ніколи і ніде — і не тільки в творчості Гете, а й у всій німецькій та світовій літературі епохи — велика віра у життя та боротьба за людське щастя на землі не знайшли такого геніального художнього вираження, як у “Фаусті”… Вся могутність його генія, вся мудрість і глибина пізнання життя втілюються у «Фаусті» з найбільшою поетичною силою та драматичним досконалістю. «Фауст» Гете — філософська поема, яка розкриває величезні горизонти і ставить, а потім розв’язує найважливіші питання людського буття. У чому сенс життя, яке його призначення? На ці найважливіші питання… Гете відповідає у своїй поемі», — писав радянський літературознавець Я. М. Металлов. «Фауст» — натхненний гімн людській сміливості, людській мудрості. Любов до людства, прагнення до пізнання й бажання допомогти людям рухають героя трагедії. Назвати філософську поему Гете трагедією цілком справедливо не лише тому, що вона написана у драматичній формі, а й передусім тому, що шлях людини до істини, до ідеалу завжди супроводжений трагічними помилками, безвихідними втратами і відмовою від дорогих, заспокійливих ілюзій.