Кожен по-своєму розуміє слово «щастя». Для одного воно може бути яскравим, сіро-бордовим із малиновими крапками — наче тисяча маленьких салютів, що вибухають у дворі міста в новорічну ніч, як у вічного двійника й задири Шульгіна. А для іншого — як у Юри Москвіна — кольору блакитного неба, яскравого сонця та помаранчевого повітряного змія. У сестер-близнючок Полі й Лізи Гвоздикових завжди все однакове — і одяг, і зачіска, і бантики, і навіть щастя одне на двох! У Лідії Вікторівни, вчительки 3 «Б», воно, це саме щастя, зовсім різне. Конопатеньке, кучеряве, з носиком і косичками, допитливе, веселеньке… А Маришкине — зовсім інше — сіре з васильковими очима й непослушним характером. Уперте до неможливості. Одним словом, то ще й щастя!