У місті Нікеї, моєму рідному і милому, жив одна людина на ім’я Маленький Мук. Хоча тоді я був ще дуже молодий, я й досі добре його пам’ятаю, особливо тому, що одного разу через нього мій батько так мене відлупцював, що я ледве не помер. Маленький Мук, коли я його знав, уже був старим, але мав всього близько трьох-чотирьох футів зросту. Його тіло було дивною форми: таке крихке і витончене, що його голова здавалася набагато більшою і товстішою за звичайну. Він жив зовсім один у великому будинку і навіть сам готував собі їжу. У місті ніхто не міг сказати, чи він ще живий, чи вже помер, — адже він виходив з дому лише раз на місяць. Але якщо б не густий дим, що піднімався з його вікна обідньої пори, ніхто б не здогадався про його існування. Вечорами ж часто можна було побачити, як він ходить взад і вперед по даху, хоча з вулиці здавалося, що це рухається лише його велика голова…