Витончений та складний стиль і багатство мови роману лауреата Букерівської премії, класика ірландської літератури Джона Бенвілла (John Banville) «Затемнення» (Eclipse, 2000) заслужили у літературних оглядах порівняння з Набоковим і сучасними японськими прозаїками. Історія про людину, що переживає кризу й втратила себе — п’ятдесятилітнього актора, який приїжджає до дому свого дитинства, щоб у повній самотності зустрітися з привидами минулого. Та ці привиди виявляються передвісниками трагедії майбутнього. У романі переплітаються спогади, мимолітні враження, переживання й передчуття. Минулий, теперішній і майбутній час зливаються, реальність втрачає ознаки справжності, а привиди оживають. Це дуже ірландська за інтонацією сповідь, у якій самозакоханість нерозривно поєднана з самознищенням, сміх — із трагедією, захоплення — із зневагою. Навіть при своїй вишуканості й прихованій хаотичності, ця розповідь підпорядкована суворій логіці сюжету.