Книга Сергія Ситара «Архітектура зовнішнього світу» присвячена аналізу взаємозалежності історичних долей європейського природознавства та архітектурної теорії. Автор досліджує, як перехід природничих наук у посткласичну фазу вплинув на розвиток архітектурно-градостроїльної дисципліни та шукає шляхи виходу з системного кризи, в якій вона опинилася. Для порівняльного аналізу використовуються тексти найвпливовіших філософів і натуралістів різних епох, а також фундаментальні трактати і манифести, що стали основою для архітектурної професії — праці Вітрувія, Л.-Б. Альберті, А. Аверліно, К. Перро, Е.-Е. Віолле-ле-Дюка, Ле Корбюз’є та Ч. Дженкса.