Японія — країна, що поєднує в собі протилежності: інь і янь, старе й нове, своє й чуже. Хтось може вважати, що ця країна втрачає свою самобутність і стає схожою на європейські держави. У чомусь це справді так. З кожним роком стає все рідше побачити чайні церемонії, що втілюють витонченість Пустоти й благодать Спокою — ті традиції, що колись породили ікебану, вабі-кераміку, японські сади, які вплинули на фарфор, живопис і інтер’єр японського дому. Японія стала більш «яскравою», хоча раніше цінувала не блиск і глянець, а наліт давнини. Змінився вигляд жінки, який залишався незмінним багато років. Загалом, обличчя Японії майже непізнанне — настільки воно змінилося. Однак ми вважаємо, що Японія лише стала сучасною країною, підкорилася законам нашого часу, але це не означає, що вона забула про свої витоки, традиції й звичаї. Вони живуть у повсякденному житті японців, які не поспішають виставляти їх напоказ.