Поступове формування «школи Платона» у другій половині 380-х років до нашої ери дозволило філософу знайти відповідну літературну форму — діалоги, переказані самим Сократом або його учнями. Вони містили рамки, в яких описувалися місце дії, учасники, їхні характери та реакції на хід бесіди. Правила цієї літературної гри передбачали відмову від зображення сучасності й звернення до реалій минулого — п’ятого століття. Живий діалог із філософом допомагає осмислити знаменитий вислів Сократа: «Я знаю, що нічого не знаю». Я ще не знаю, поки не зустріну співбесідника і не вступлю з ним у діалог, у результаті якого народиться істина. Читач пізнає світ разом із філософом. «Критій» — це не завершений діалог Платона. Важливо, що в ньому Сократ перестає бути головним учасником бесіди. «Критій» швидше нагадує монолог, у якому Критій розповідає про Атлантиду.