Загалом, вірші Шекспіра, звісно, не можуть зрівнятися з його геніальними драмами. Проте самі по собі вони свідчать про неабиякий талант, і якби не була затуманена славою драматурга, вони цілком могли б принести автору значну популярність. Ми знаємо, що вчений Мирес вважав у Шекспірі другого Овідія. Крім того, існує чимало відгуків сучасників, які з великим захопленням говорили про «нового Катулла». Поеми «Венера і Адоніс» була надрукована у 1593 році, коли Шекспір уже був відомий як драматург, але сам автор називає її своїм першим літературним твором, тому цілком можливо, що вона або задумана, або частково написана ще у Стретфорді. Існує також припущення, що Шекспір вважав цю поему (на відміну від п’єс для публічного театру) жанром, гідним уваги високого покровителя і високого мистецтва. Звучання рідної землі чітко відчутне. У пейзажі живо простежується місцевий середньоанглійський колорит — у ньому немає нічого южного, як і передбачено сюжетом. Перед духовним зором поета безсумнівно постають рідні картини мирних полів Уорікширу з їхніми м’якими тонами та спокійною красою. Також відчувається в поемі майстерне знання коней і чудовий мисливець. Сюжет значною мірою запозичений з «Метаморфоз» Овідія; багато взято й з «Scillaes Metamorphosis» Лоджа. Поема створена з усією безцеремонністю Ренесансу, але водночас і без будь-якої фривольності. Саме в цьому проявився головний талант молодого автора — крім того, що поема написана яскравими, живописними віршами. Якщо зусилля Венери розпалити бажання в Адонісі вражають сучасного читача своєю відвертістю, вони водночас не викликають враження цинічності чи непристойності. Перед нами — справжня, шалена пристрасть, що затьмарює розум і тому поетично виправдана, як і все яскраве й сильне. Дещо більш стримана за стилем друга поема — «Лукреція», яка з’явилася наступного (1594) року і, як і перша, присвячена графу Саутгемптону. У цій новій поемі вже немає нічого розпусного, навпаки — все, як і в античній легенді, крутиться навколо найвишуканішого розуміння умовної жіночої честі. Ображена Тарквінієм Лукреція не вважає можливим жити після зради її подружньої честі і у довгих монологах викладає свої почуття. Витончені, але досить натягнені метафори, алегорії й антитези позбавляють ці монологи справжніх емоцій і надають всій поемі риторичності. Проте ця вишуканість під час написання дуже подобалася публіці, і «Лукреція» мала такий самий успіх, як і «Венера і Адоніс». Книжкові торговці, які тоді були єдиними, що отримували вигоду з літературного успіху — оскільки авторське право ще не існувало, — друкували видання за виданням. За життя Шекспіра «Венера і Адоніс» витримала сім видань, «Лукреція» — п’ять.