Героїні цієї книги ставляться до обману дуже серйозно — вважають його творчим актом, засобом зміцнення тендітної реальності або інструментом влади. Шлях Лжеця здається їм героїчною стежкою і єдино правильною дорогою для художниці. Але раніше чи пізніше кожна з них здогадується, що головною справою її життя став звичайний, зовсім не героїчний, самозамилювання. Ці жінки вважають, що пишуть романи й власні долі, — але насправді всі вони створюють одну й ту саму книгу про нездійснену любов. Вони, по суті, намагаються витягти свою душу з темряви відчаю, обгортають її м’яким, обпалений серцем, заспокоюють поранене самолюбство — і пишуть, пишуть цю прокляту книгу, сподіваючись колись остаточно звільнитися від неї і втекти — по білому снігу, по зеленій траві, туди, де не буде болю. До збірки увійшли оповідання: «Такий же товстий, як я», «Жінка-лисиця», «Магички», «Знаки любові та її завершення».