Маттео Банделло (бл. 1485–1561) — видатний італійський новеліст XVI століття. Народився у Кастельнуово в П'ємонті. В молодості вступив до домініканського ордену. Мандрував різними країнами, користувався прихильністю правителів Північної Італії — д’Есте, Сфорца, Бентінольо. Некоторий час провів при дворі Мантуї, де був наставником знаменитої Лукреції Гонзага (1537 р.). У період боротьби іспанських і французьких сил за панування на півострові рішуче став на бік останніх. Після битви при Павії (1525 р.), яка закінчилася поразкою французької армії, емігрував до Франції, де Генріх II призначив його єпископом Ажана (1550 р.). Тут Банделло й прожив решту життя, користуючись увагою діячів французького Відродження. Його головний літературний твір — новели (3 томи, Луцьк, 1554 р., посмертно — IV том у Ліоні, 1573 р.). Загалом він написав 214 новел. У цих оповідях Банделло майстерно зображує життя італійського суспільства Чінквеченто (XVI століття) і в дусі свого часу віддає шану сентиментально-чуттєвим і «кривавим» жанрам. Популярність Банделло була дуже високою. З однієї його новели Шекспір взяв сюжет для своєї трагедії «Ромео і Джульєтта».