Офіс корпорації Йокогама. Найнижча посада — стажер, і вже кілька років він не може зрушити з місця. Такидзиро, що перейшов тридцятирічний рубіж, досі залишається на цій сходинці. У HR його називають «стародавнім мамонтом», делікатно не додаючи «безперспективний». Його ровесники у керівництві змагаються за мільйонні зарплати. Дівчата, молодші на кілька років, керують відділами і прагнуть потрапити до Наглядової ради (хоча насправді її належать їхнім батькам, зокрема й Йокогамі). А його наречена пішла до іншого — перед початком робочого дня, попередивши, що ні ієни, ні спільний «сімейний» рахунок, який поповнював лише він, вона не поверне. Вічний стажер Такидзиро несподівано опиняється у світі менталіста з іншої реальності. На жаль, майже весь його звичний професійний арсенал у новому тілі недоступний — залишається лише деякий специфічний досвід, знання теорії та самодисципліна. Остання, до речі, у Японії й досі не викликає здивування.*** Важливо (казав і в «Тамагаві»): у Японії автор не жив, не був, і країнознавство з неї він не здавав би навіть на двійку.