Офіс корпорації Йокогама. Найнижча посада — стажист, з якої вже кілька років не може піднятися вгору. Це вже понад тридцять років — і Такидзиро досі залишається на цій сходинці. У HR таких називають «стародавнім мамонтом», делікатно не додаючи слово «безперспективний». Його ровесники у керівництві змагаються за мільйонні зарплати, а дівчата на кілька років молодші керують департаментами і прагнуть потрапити до Наглядової ради (хоча насправді її належать Йокогамі — і їм теж). А його наречена пішла до іншого — перед початком робочого дня, попередивши, що ні йен, ні спільного «шлюбного» рахунку, який поповнював лише він, вона не поверне. Вічний стажист Такидзиро опиняється у цікавий момент у руках менталіста з іншого світу. На жаль, майже весь його звичний професійний арсенал у новому тілі недоступний — лишилися лише окремі специфічні знання, теоретичні навички і самодисципліна. Однак і в Японії цю рису не вважають чимось особливим***. ВАЖЛИВО (казав і в «Тамагаві»): у Японії автор не жив, не був, і країнознавство з неї не здати навіть на двійку.