За останні десятиліття інтерес до мистецтва головоломок значно знизився. Якщо раніше організація таких вистав приносила чималі доходи, то тепер у цьому немає жодного сенсу. Інші часи. Тоді весь міський люд говорив про нього, головолома, щодня з’являлося все більше відвідувачів; кожен хотів хоча б раз на день поглянути на нього. Наприкінці навіть запровадили абонементи для бажаючих — щоб можна було цілий день сидіти перед невеликою решітчастою кліткою. Навіть ночами проводили екскурсії — при світлі факелів для більшого ефекту. У ясні дні клітку виставляли на свіжому повітрі, і тоді приходили подивитися й діти; для дорослих це була просто модна розвага, а діти стояли з відкритими ротами й широко роззявленими очима, тримаючись за руки з боязні. Вони дивилися, як він, блідий, у чорному трико, з виступаючими ребрами, сидить, ігноруючи крісло, на солом’яному підстилці, ввічливо кланяючись, намагаючись відповісти на запитання, простягаючи руки через решітку, щоб кожен міг переконатися в його худобі. Потім він знову занурювався у себе, ні на кого не звертав уваги, навіть на годинник — єдиний предмет у його клітці, — і просто дивився перед собою з напівзакритими очима, попиваючи воду з крихітного стаканчика, щоб зволожити губи…