Сельма Лагерлёф (1858–1940) була справжньою володаркою дум, взірцем для багатьох і одним із найпопулярніших у світі письменників, а також визнаним міжнародним авторитетом у літературі. У 1907 році її удостоїли звання почесного доктора Уппсальського університету, а в 1914-му обрали до Шведської академії наук — вперше серед жінок отримати таку честь. У 1909 році вона стала першою жінкою, яка отримала Нобелівську премію з літератури «за благородний ідеалізм і багатство фантазії». Книги «Записки дитини» (1930) та «Щоденник Сельми Оттілії Ловіси Лагерлёф» (1932) — це продовження спогадів про дитинство, розпочатих повістю «Морбакка» (1922). Родинна садиба назавжди залишалася для Сельми Лагерлёф найулюбленішим місцем на землі. Куди б вона не потрапила, вона завжди залишалася дівчинкою з Морбакки — саме там черпала свою моральну силу, віру в себе й натхнення. У її спогадах про дитинство у рідному домі та перше розлуку з ним безпомилково відчувається рука автора «Чудесної подорожі Нільса з дикими гусьми», «Саги про Йосте Берлінга» та трилогії про Льовеншёльдів. Це — історія народження великого письменника, мудра й тонка, наповнена гумором і любов’ю до світу.