«Вічний Рим» Книги з серії «Вічний Рим» побудовані за принципом альтернативної історії. Автор пропонує сценарій, згідно з яким древні євреї залишилися в Єгипті, а не вирушили з ним під керівництвом Моісея, як розповідає Книга Виходу. З цього випливає, що євреї не осіли в Палестині, тому Ісус із Назарету так і не народився, християнство не виникло, а Рим залишився язичницьким. Історія Риму в цьому альтернативному варіанті, принаймні від заснування міста до четвертого століття, здебільшого збігається з історією нашого Риму. Імперія виникає за Августа, розширюється при Траяні, Адріані та Марку Аврелії. Надалі настає занепад у третьому столітті, коли країною править військова диктатура, а за часів Константина Великого імперія розділяється на західну й східну частини. Після Константина, який у нашій історії зробив християнство державною релігією, історія йде іншим шляхом. Замість ослаблення через суперечки між спадкоємцями Константина та політичні інтриги, що виникли через зміни у моральних цінностях під впливом християнства, імперія розвивається й розширюється протягом п’ятого століття. Вона зміцнюється у період, який у нашій історії називається Темними віками, відбиває напади варварів і стає світовою імперією, що простягається від Британії до меж Індії й Китаю. У неї майже немає серйозних конкурентів, хоча часом виникає напруга між західною та східною частинами. Імперії ацтеків і інків у Новому світі залишаються незалежними й могутніми, попри невдалу спробу Риму завоювати їх і заснувати Новий Рим по інший бік Атлантики. Події, описані у «Вічному Римі», починаються з 753 року до н.е. (традиційної дати заснування Риму), тому наш 1999 рік відповідає 2752 році за альтернативним літочисленням. З уже написаних творів серії найраніше за хронологією — «Очікування кінця», дія якого відбувається у 1951 році альтернативної історії або 1198 році нашої ери. Там йдеться про західну половину імперії у період занепаду, коли її територію захоплюють і підкорюють війська грекоязичної східної частини. Історичні періоди з 2250 по 2550 роки, що відповідають нашим XVI–XVIII століттям, позначені Ренесансом, який починається за часів великого імператора Траяна VII. Саме тоді розпочинається епоха великих географічних відкриттів і стрімкого розвитку торгівлі з країнами Азії. Зростання економіки, викликане новими торговими шляхами, неминуче веде до промислової революції та розпаду імперського центру на регіони, населення яких говорить уже близькими до сучасних мовами — галльською, іспанською, англійською, «римською» (італійською) та іншими. Це поступово послаблює центральну владу, характерне для періоду «процвітаючого занепаду». У 2563 році (1810 рік нашої ери) зусиллям людини наполеонівського складу — графа Валеріана Аполлінера — було зроблено спробу об’єднати майже незалежні європейські провінції. Вона увінчалася успіхом, і на короткий час імперія під керівництвом «тіньової» фігури Аполлінера здається ожившою. Вбивство Аполлінера означає кінець імперської системи. Після 18 століть правління Цезарів виникає широке громадське руху, що прагне покінчити з ледачою й розкішною аристократією та повернутися до давніх республіканських традицій правління, скасованих Августом. Наступний з уже написаних творів — «Дорогий Рим» — розповідає про повалення останнього імператора у 2603 році (1850 рік нашої ери), вбивство більшості членів імператорської сім’ї й встановлення Другої республіки під керівництвом авторитарного й консервативного Кая Юнія Сцеволи, який приймає титул Першого Пожиттєвого Консула. Наступна повість — «Сказки Веньїнського лісу» — відноситься до часу за п’ятдесят років після падіння Цезарів. У ній з’являється останній живий член імператорської родини — старий, що мешкає у тихому лісовому прихистку неподалік міста, яке ми називаємо Венецією. Далі дія переноситься у 2723 рік (1970 рік нашої ери) у розповіді «Земля обітована». Тут харизматичний єврей з Єгипту Моше намагається збудувати космічний корабель, щоб вивезти свій народ у інший світ. Спроба запустити корабель закінчується катастрофою. Моше гинуть, але історія завершується появою нової месійної релігії. Її героєм стає саме Моше, якого шанують як Сина Божого. Розповідь, яку пропонують читачам, відноситься до 2503 року (1750 рік нашої ери). Вона заповнює прогалину в серії, описуючи імперію в останні роки другого занепаду, коли імператор Деметрій II готується вступити на трон, а один історик згадує період Ренесансу, що почався за часів Траяна VII, як золоту епоху.