Загалом, вірші Шекспіра, безумовно, не можуть зрівнятися з його геніальними драмами. Однак самі по собі вони відзначаються непересічним талантом і, якби не тонули у славі драматурга, цілком могли б принести автору велику популярність. Ми знаємо, що вчений Мирес вважав Шекспіра — поета — другим Овідієм. Крім того, існує низка відгуків сучасників, які з захопленням говорили про «нового Катулла». Поема «Венера і Адоніс» була надрукована у 1593 році, коли Шекспір уже був відомий як драматург, але сам автор називає її своїм першим літературним твором, тому цілком можливо, що вона або задумана, або частково написана ще у Стретфорді. Існує також припущення, що Шекспір вважав цю поему (на відміну від п'єс для публічного театру) жанром, гідним уваги високого покровителя і високим мистецтвом. Відгуки з рідної землі яскраво відчутні. У ландшафті чітко простежується місцевий середньоанглійський колорит — у ньому немає нічого южного, як того вимагає сюжет. Перед духовним зором поета безперечно постають рідні картини мирних полів Уорикширу з їх м’якими тонами і спокійною красою. Також відчувається в поемі майстерне знання коней і гарний охотник. Сюжет значною мірою запозичений з «Метаморфоз» Овідія; багато взято й із «Scillaes Metamorphosis» Лоджа. Поема створена з тією безжурністю Ренесансу, але без будь-якої фривольності. Саме в цьому й проявився головний талант молодого автора, окрім того, що поема написана звучними і живописними віршами. Якщо прагнення Венери розпалити бажання в Адонісі вражають сучасного читача своєю відвертістю, то водночас вони не справляють враження цинічних або недостойних художнього опису. Перед нами — справжня, шалена пристрасть, що помрачає розум і тому поетична за своїм характером, так само яскрава і сильна. Значно витонченіша друга поема — «Лукреція», яка вийшла наступного (1594) року і була присвячена, як і перша, графу Саутгемптону. У цій новій поемі вже немає нічого розпусного, навпаки — все, як і в античній легенді, обертається навколо найтоншого розуміння умовної честі жінки. Оскорблена Тарквінієм Лукреція не вважає можливим жити після зради її подружньої честі і у довгих монологах викладає свої почуття. Яскраві, але досить натягнені метафори, алегорії та антитези позбавляють ці монологи справжніх почуттів і надають всій поемі риторичності. Однак таке вишукане красномовство під час написання дуже подобалося публіці, і «Лукреція» користувалася такою ж популярністю, як і «Венера і Адоніс». Книготорговці, які тоді одні отримували вигоду з літературного успіху, друкували один за одним нові видання. За життя Шекспіра «Венера і Адоніс» витримала сім перевидань, «Лукреція» — п’ять. До творчості Шекспіра приписують ще два невеликі слабкі твори у манірному стилі: одне з них — «Жалоба закоханої», можливо, написане ним у молодості. Поема «Страстний пілігрим» була опублікована у 1599 році, коли ім’я автора вже було добре відоме. Однак авторство цієї поеми ставиться під сумнів: можливо, тринадцять із дев’ятнадцяти віршів написані не Шекспіром. У 1601 році у збірнику Честера «Jove’s Martyr of Rosalind» було надруковано слабке алегоричне віршоване твір — «Фенікс і Голуб».