Радянський народ, який створює соціалістичну культуру, є законним спадкоємцем великих художніх цінностей минулого. Живий і допитливий інтерес до художніх явищ минулих епох зростає з кожним роком. За ініціативою Максима Горького та за підтримки Інституту літератури Академії наук СРСР, за участю вітчизняних літературознавців, видано багатотомну академічну історію російської літератури. Її мета — задовольнити потребу радянського читача в науковому осмисленні історико-літературного процесу Росії. Це перший досвід такого роду в російському літературознавстві. Колективна «Історія російської літератури XIX століття» під редакцією Д. Н. Овсянико-Куликовського складалася з окремих нарисів, що відрізнялися різними методологічними та історико-літературними підходами. Мета нашого видання — на основі марксистсько-ленінської методології створити систематичний, цілісний і послідовний виклад історико-літературного процесу Росії від найдавніших часів до Великої Жовтневої революції. Робота ускладнювалася відсутністю попередніх досліджень з окремих питань, тому у цьому виданні, спираючись на існуючі історико-літературні праці, доводиться знову досліджувати недостатньо вивчені проблеми та переглядати традиційні, застарілі й іноді ворожі марксизму точки зору. Методологічною основою для визначення періодизації історії літератури та переосмислення всього історико-літературного матеріалу стали зауваження товаришів І. В. Сталіна, А. А. Жданова і С. М. Кирова, а також рішення партії щодо викладання історії та боротьби з вульгарним соціологізмом. «Історія російської літератури» — результат спільної роботи великого колективу вчених. Усвідомлюючи, що досягти абсолютної єдності стилю у головних розділах неможливо, редакція прагнула максимально зберегти єдність у характері викладу. Загальна ідея «Історії російської літератури» полягає в тому, щоб: 1) показати на багатому, в багатьох випадках новому фактичному матеріалі, що російська література є однією з провідних у світі; 2) простежити складний і суперечливий процес взаємодії російської літератури з світовою, розкриваючи при цьому її ідейну та художню самобутність; 3) показати історико-літературний процес у його соціальній обумовленості та закономірностях, прослідкувати класову диференціацію та боротьбу літературних шкіл і напрямків; 4) з’ясувати значення художньої спадщини для соціалістичної культури. Видання розраховане на 10 томів. Перші два присвячені давній російській літературі. Перший том (XI — початок XIII століття) характеризує літературу докняжої доби та показує, що вона не була лише підражальною, а вже з середини XI століття відзначалася самобутністю та особливістю. У цьому томі головну увагу зосереджено на літературних творах, які поєднуються з усною поезією того часу, народним епосом, об’єднані тематикою боротьби за національну незалежність, засудженням князівської корисливості й міжусобних конфліктів, наповнені політичною актуальністю й патріотизмом. Література XI — початку XIII століття показана як органічна частина літератури братніх народів — російського, українського й білоруського.