Варшава, 1894 — 74 сторінки. Федір Іванович Лєонтович — історик права (1833–1911). Після завершення навчання на юридичному факультеті Київського університету здобув ступінь магістра за дослідженням «Історичне дослідження прав литовсько-руських євреїв» (Київ, 1863), а докторський ступінь — за дисертацією «Древнє хорвато-далматське законодавство» (Одеса, 1868). Був професором історії російського права у Новоросійському та згодом у Варшавському університетах, де очолював кафедру до 1903 року. У двох статтях, опублікованих у «Журналі Міністерства народної освіти» — у 1867-му, № 4, та 1874-му, № 6 і 7 — Лєонтович висунув теорію про спільно-общинний характер політичного побуту давньої Русі і, зокрема, доводив, що під поняттям «вервь» у Руській Правді слід розуміти сімейну громаду. Більша частина його праць присвячена древньослов’янському праву, з особливим акцентом на литовсько-руському праві; у цій галузі він посідає видне місце. Менш вдало йшли його спроби пояснити татарські впливи на побудову та право Московської держави, і ці дослідження зустріли серйозну критику. Перші досліди обробки історії російського права, які він зробив, на початку були припинені. Опублікована ним бібліографія з історії російського права є дуже корисною. Перелік його праць наведено у «Записках Товариства історії, філології та права при Варшавському університеті» (випуск IV, 1908). — Див. некролог його в статті О.В. Тарановського («Юридичні записки», 1911, № 1). У цій книзі для читача подано загальний огляд джерел російсько-литовського права, а також детальний аналіз таких джерел, як договори та земські й губернські привілеї.