Кафедра ортодонтії стоматологічного факультету Кьонгбукського національного університету (Kyungpook National University), Дагу, Південна Корея 2006 рік, 173 сторінки Якість — хороша, кольорові скановані сторінки Передмова Професор Jae-Hyun Sung Вперше я ознайомився з традиційним ортодонтичним лікуванням методом еджуайс під час навчання в клініці університету Kyung-Hee одразу після закінчення стоматологічного факультету Національного університету Сеула. Я почав застосовувати стандартні брекети еджуайс — з нульовим торком і ангуляцією. Згодом перейшов на брекети з прописью Бросара. Часто використовував стиснювальні петлі Булла (так звану петлю Булла) для ретракції різців після дисталізації ікла. Результати такого лікування зазвичай були хорошими. Однак, кожного разу, коли доводилося лікувати пацієнтів із патологією прикусу II класу 1 підкласу (особливо при високому куті), застосовуючи традиційну техніку еджуайс, включно з носінням еластиків другого класу, я стикався з низкою серйозних проблем. Хоча мені вдавалося досягти задовільних результатів в плані оклюзії, часто спостерігався надмірний небний нахил верхніх різців, резорбція коренів, кривизна верхнього і нижнього зубних рядів ставала більш вираженою, а нижня щелепа ротаційно опускалася і зміщувалася назад. Ці проблеми ускладнювали спілкування з пацієнтами та їхніми родинами, адже всі бачили, що профіль після лікування погіршувався порівняно з початковим (рис. 1). Тоді здавалося, що не існує способу уникнути таких негативних наслідків при лікуванні пацієнтів із патологією прикусу II класу. У 1982 році я ознайомився з оригінальною технікою Твіда, її модифікаціями та системою диференційованої стабілізуючої опори. Я намагався лікувати скелетну патологію II класу за допомогою модифікованої техніки Твіда. Протокол передбачав застосування стандартних брекетів еджуайс і базувався на системі диференційованої стабілізуючої опори. Результати були дещо кращими, ніж при звичайній техніці еджуайс, але все ще виникали труднощі з ротацією нижньої щелепи назад і вниз (рис. 2). У квітні 1986 року я відвідав курси Tweed-Merrifield у Тусоні. Там я зрозумів, що механіка спрямованої сили з використанням лицевої дуги з високим натягом і J-гачками дозволить подолати труднощі, з якими я стикався при лікуванні пацієнтів із високим кутом і патологією II класу за допомогою традиційної техніки еджуайс у поєднанні з еластиками другого класу. Змінивши протокол лікування, я досяг більш задовільних результатів, хоча тривалість терапії зросла (рис. 3). Я помітив, що багато пацієнтів важко співпрацювали через застосування лицевої дуги. Тому разом із колегами ми почали досліджувати можливість використання механіки спрямованої сили без лицевої дуги. Вважалося, що розуміння біомеханіки стане ключем до вирішення цієї проблеми. Ми почали шукати опору, яка б не залежала від пацієнта. На клінічній конференції у 1999 році два випускники нашого університету — д-р Seong-Min Вае та д-р Hyo-Sang Park — представили доповідь про результати лікування з використанням хірургічних мінівинтів для створення опори. Надихнувшись цим відкриттям, ми провели огляд літератури щодо застосування дентальних імплантів, мікропластин та інших подібних пристроїв у ортодонтії. Виявилося, що раніше вже існували дослідження з використання дентальних імплантів як стабілізуючої опори. Однак стало зрозуміло, що застосування цих систем має низку недоліків: анатомічні обмеження через їхній великий розмір, висока вартість, триваліший час лікування через додатковий період загоєння після операції. Ми дійшли висновку, що мікроімпланти найбільш доцільні завдяки простоті хірургічної процедури, легкості їх встановлення і вилучення, мінімальним анатомічним обмеженням і можливості негайного навантаження після імплантації. Вирішили спробувати використовувати мікроімпланти як альтернативу лицевій дузі для створення опори. Я закликав колег застосовувати мікроімпланти в ортодонтичному лікуванні великої кількості пацієнтів. Ми отримали чудові результати при лікуванні різних патологій прикусу, зокрема бімаксиллярної протрузії, інтразії молярів, їх вирівнюванні, дистальній переміщеності, відкритому прикусі, а також при патологіях II і III класу. Спершу використовували хірургічні винти, що застосовуються для фіксації кісткових фрагментів під час ортогнатичної хірургії. Однак зрозуміли, що ці винти не пристосовані для кріплення ортодонтичних еластиків, пружин і ланцюгів. Тому на верхівці кожного винта зробили крючок із лігатурної проволоки для закріплення таких пристроїв. Крім того, важким було їх видаляти через відсутність головки. Ураховуючи ці обмеження, ми розробили нові титанові мікроімпланти для ортодонтії. Вони мали спеціальну кнопку-головку з отвором для легкої протягування лігатурної проволоки та еластиків. Також у конструкцію входив шестигранний стержень, що легко захоплювався викруткою під час введення, гладка шийка, яка розташовувалася у слизовій і знижувала ризик запалення, та винтовий стержень для закріплення у кістці. Розробка нових мікроімплантів дозволила запровадити ефективний протокол лікування, заснований на механіці спрямованої сили. Ми також застосовували прописи замість стандартних брекетів, щоб зменшити кількість вигинів дуг і скоротити час кожного відвідування. Назвали цю систему «ортодонтичним лікуванням із опорою на мікроімпланти». При лікуванні з видаленням мікроімпланти допомагають не лише зберегти анкер, але й одночасно дістати дистальне зміщення бокових зубів і ретракцію передніх. Вважаємо, що мікроімпланти — це ідеальна або «абсолютна» опора (абсолютний анкер). Доведено, що абсолютну опору можна ефективно використовувати для вирішення різних ортодонтичних задач: дистального переміщення зубів, мезиального зміщення бокової групи, вирівнювання молярів, корекції перекрестного прикусу, вирівнювання середньої лінії, інтрації передніх і бокових зубів, наклону оклюзійної площини. Ми переконані, що така техніка створення анкеру відкриє нові горизонти в ортодонтичному лікуванні в XXI столітті. У