Пермь: «Яуза», 2008. — 14 с. Це дидактичний посібник, у якому розглядається древньослов’янська буквиця як історична пам’ятка слов’янської культури. У ньому досліджуються спільні тлумачення звукових, образних і числових значень літер. Мова сучасності відкриває давні образи літер, які органічно впліталися у світогляд наших пращурів. Книга призначена вихователям і учням, які відвідують школу з продовженим днем, а також буде цікавою тим, хто захоплюється історією та культурою древніх слов’ян. Древньослов’янська буквиця налічувала 49 літер. Для перекладу Біблії на наш мовний простір Кирило і Мефодій переробили її, надали літерам грецькі назви, а ті літери, що їм були незнайомі, видалили (ті, яких у грецькій не було). Ярослав Мудрий своєю мудрістю прибрав ще одну літеру. Реформатор Петро I вилучив п’ять, а Микола II — ще три. Після революції 1917 року Луначарський видалив три літери й додав букву «ё». Відтак, він позбавив буквицю образів, залишивши лише фонеми, тобто мову без образів — безобразну. Така «кастрація» мови призвела не лише до деградації мови, а й до зниження розумових здібностей тих, хто цим мовою користується.