Не всі навіть опубліковані спогади очевидців подій сьогодні доступні читачам у рівній мірі. Ми маємо цілий комплекс мемуарів 1812 року — відомих і гучних імен, які перш за все вирізняються літературно-оповідною майстерністю, — що з комерційних причин постійно перевидаються великими видавництвами. Значна кількість дуже цікавих мемуарних пам’яток друкувалася до 1917 року не окремими книгами, а публікувалася у історичних журналах. Повні комплекти цих журналів зберігаються лише в спеціалізованих або центральних бібліотеках країни, а сучасний читач через незнання або технічні труднощі не має можливості ознайомитися з публікаціями цих майже забутих періодичних видань. Саме так і виникла ідея цієї книги — познайомити сучасників із мемуарною літературою епохи 1812 року, яка колись хвилювала читаючу публіку і викликала великий інтерес. Вирішено було розпочати з головного історичного дореволюційного журналу Російської імперії — «Русской старини», для чого відібрали лише частину записів, що з’являлися на сторінках цього видання в різний час. У центрі уваги опинилися обґрунтовано військово-політичні події. Тому особливо цінними є спогади чиновників, які відігравали важливу роль у описуваних подіях (В.Р. Марченко, Я.І. Санглен, Д.П. Рунич, С.І. Маєвський), що давали свою інтерпретацію механізму прийняття рішень і розкривали закулісні інтриги владних структур. Досить добре представлені спогади молодших офіцерів (П.М. Суханін, Ф.Ф. Берг, П.А. Колзаков, Є.М. Коньков, І.М. Казаков), які зафіксували труднощі військових походів, гіркоту втрат побратимів, відчай відступу, радість перемог, а також деталі армейського побуту та буденних військових буднів тієї епохи. Мемуарний комплекс наочно створює уявлення про географію подій: балтійські, польські, російські губернії, Сибір, Німеччина, Франція — про основні військові битви того часу: під Смоленськом, Бородіно, Тарутино, Молоярославцем, Красним, Кульмом, Лейпцигом, Краоном, Парижем. Значна частина прізвищ офіцерів, що залишили після себе опубліковані тут мемуари, добре відома читачам, які цікавляться і знають події епохи 1812 року. Але є й такі, про життя яких досі не знали навіть дослідники. Наприклад, деякі з спогадів були підписані лише прізвищем — Суханін. Лише архівні пошуки дозволили встановити його особистість — це Петро Максимович Суханін (1-й), підпоручик 1-ї артилерійської бригади, і відтворити служебний шлях героя минулого. Значну частину займають і спогади цивільних осіб — вони висвітлювали не військові, а внутрішні сторони життя країни. Звичайно, перш за все йдеться про московські події 1812 року (Ф. Беккер, Г.Я. Козловський). Це був центральний нерв життя країни того часу (вересень-жовтень 1812 року): масовий виїзд населення з «білої кам’яної» столиці, знаменитий пожежа, особливі труднощі мешканців, що залишилися в місті. Про мандри і подолання труднощів провінційного чиновника у Вітебську, який опинився на окупованій території, з живим гумором розповідає у своєму життєписі Г.І. Добринин, але особливо цінними є спогади поміщиці А.І. Золотухіної, яка проводжала чоловіка до ополчення, її щирі душевні переживання і горе, її погляд на світ у той критичний момент російської історії. За можливості збережено вступні статті редакції журналу «Русская старина», а авторські й редакційні примітки наведені наприкінці сторінки. Всі сучасні примітки розміщені в кінці публікації кожного спогаду.