Маруся Климова протягом багатьох років залишається одним із символів петербурзької богеми. Її твори виходять у дуже обмежених тиражах, а ім’я міцно асоціюється з такими яскравими, але маргінальними явищами сучасної російської культури, як «Митин журнал» і Нова Академія Тимура Новикова. Автор кількох прозаїчних книг, вона також відома як блискуча перекладачка Луї-Фердинанда Селіна, Жана Жене, П’єра Гійота, Монік Віттіг та інших французьких радикалів. У 2006 році Маруся була удостоєна французького Ордену літератури і мистецтв. «Моя АНТИісторія російської літератури» — книга, жанр якої важко визначити, оскільки подібних у Росії ще не було. Маруся Климова не просто переосмислює російську класику, а заново переписує її історію. Однак сенс книги не обмежується прагненням до тотальної переоцінки цінностей — це також своєрідна інтелектуальна автобіографія автора, у якій факти її особистого життя переплітаються із долями літературних героїв і письменників, а гострі провокаційні судження — із гумором, точністю спостережень і щирістю.