Уголовний кодекс китайської династії Тан (618–907) належить до невеликої кількості найвизначніших правових пам’яток світової цивілізації. Окрім того, що він є першим із повністю збережених до наших днів китайських юридичних кодексів, саме у ньому були сформульовані й деталізовані у конкретних законах основні принципи, які згодом лягли в основу китайського законодавства і залишалися визначальними для Китаю аж до XX століття (у опосередкованому вигляді вони проявляються й досі). Оскільки тоді Китай був центром цивілізаційного розвитку всього Східного та Південно-Східного регіону, принципи танського кодексу безсумнівно вплинули на правотворчість усіх сусідніх із Китаєм країн. Водночас, незважаючи на зростання інтересу світової славістики до правової тематики, системного й глибокого дослідження тексту кодексу в українській науці досі не здійснено. Якщо ж у вузькому юридичному плані вже частково проаналізовано його основні положення, то подивитися на текст з культурологічної та цивілізаційної перспективи ще ніхто не намагався.