У монографії досліджується процес виникнення та розвитку великого землеволодіння протягом трьох століть найяскравішого періоду римської історії (ІІ століття до н. е. — I століття н. е.), виділяються окремі етапи цього процесу. На відміну від поширеної точки зору, яка ототожнює велике землеволодіння в Римі з кінцем III століття до н. е. і розвитком величезних маєтків — латифундій, автор пропонує власну концепцію. За його словами, велике римське землеволодіння пройшло складну еволюцію: на першому етапі (ІІ—І століття до н. е.) концентрація земель набрала форму мобілізації у руках багатьох невеликих маєтків, розкиданих по різних регіонах, і лише з I століття н. е. велике землеволодіння становить сукупність небагатьох, але великих за площею володінь — латифундій. Ця точка зору дозволяє внести суттєві уточнення у розуміння характеру рабовласницького способу виробництва в Римі, оскільки основною виробничою одиницею в сільському господарстві Італії II—І століття до н. е. визнається товарна, невелика за розміром вілла, а не величезна латифундія.