Обертальні та рухи обертання будь-якого небесного тіла (штучного чи природного) тісно пов’язані між собою. Це випливає з аналізу рівнянь класичної динаміки. Головним чинником, що керує цим зв’язком, є приливні сили, вплив яких на реальне небесне тіло проявляється у широкому спектрі процесів. На початкових етапах дослідження приливних явищ важливо було підкреслити їхню залежність від закону всесвітнього тяжіння. З метою наглядності Ісаак Ньютон запропонував у якості першого наближення опис приливної сили, що відповідає кеплерівському руху. Лаплас надав цьому опису витончену аналітичну форму, яка увійшла до наукової практики і використовується досі. Однак І.Ньютон передбачав і наступне наближення — опис приливної сили, що відповідає збуреному орбітальному руху. Перехід до приливної сили, що відповідає збуреному руху, є методично нескладним. Необхідно до формули П.С.Лапласа, яка характеризує кеплерівський рух, додати члени, що відповідають збуренням. Це дослідження відрізняється від раніше опублікованих робіт тим, що природні процеси порівнюються з характеристикою приливної сили, що відповідає збуреному руху. Обговорюються приливні явища, зафіксовані не лише на Землі, а й на Місяці під час експерименту "Аполлон". Проведено співставлення геологічних процесів фанерозою з реконструкцією процесів у рамках моделі приливної еволюції системи Земля-Луня.