«Нерозумно якось вони познайомилися. У кав'ярні зустрів приятеля-фотографа, у якого колись підробляв. „Зайдемо, – каже, – кави тяпнемо. Усю ніч туди-сюди, не спав ні хвилини, а зараз ось у журнал тягнутися…“ Ітон теж усю ніч жив бадьоро, тусувався. Фу-ти ну-ти, ім'я Ітон, га? Він сам себе так назвав, ще у шістнадцять років, у босоногому сільському дитинстві. Почув десь сподобалося. Не те, що Ігорем, як мама придумала. Ітон – і всі балдеют…» Розповіді Галини Артем'євої – мудрі, тонкі та чесні. Усі вони – про нас, звичайних людей, які живуть своїм звичним життям. Це історії про радість і смуток, про спокуси і ті звичайні чудеса, які часом рятують нас у найважчі моменти, про байдужість і безмежну любов.