Так у своїх думках, блукаючи цвинтарем, Лікар опинився прямо навпроти могили Єсеніна. Він стояв, дивився на поета вибитого з білого каменю, такого молодого, гарного, вільного. Тут же він згадав, як після школи наздогнав свою однокласницю Сашка, і запропонував їй сходити у кіно на денний сеанс. А та відповіла йому: вибач сьогодні немає часу, треба додому, а він не відставав від неї, порівнявшись з нею кинув їй фразу: Часу немає. Серйозно? Це бажання немає, а час є завжди». -Зауважити це сказав не я, а Великий Російський поет - Сергій Єсенін. Тоді Сашко зупинилася, повернулася до нього обличчям, пильно подивилася йому в очі, навіть зараз, через стільки років, згадуючи Лікар відчував незручність від цього погляду. Тоді Сашко запитала…