Був жовтень. Темний, похмурий, з жухлим листям на газонах, з дощами, з мокрим, тьмяним блиском нічного асфальту. Тієї осені мені захотілося написати історію про те, як людина дійшла до крайнього ступеня розпачу, а потім сталося щось, і людина почала змінюватися, і життя її теж почало змінюватися… Звичайно ж, на краще. Так і народилася повість про прекрасну, але самотню дівчину Серафиму, яка вирішила поставити крапку у своєму земному існуванні, але була врятована власним Ангелом-охоронцем. Словом, у мене придумалася дуже радісна, зворушлива, смішна і серйозна, трохи казкова історія, яка змушує читача посміхнутися, замислитися і повірити в те, що життя загалом досить приємне, хоч і непросте, в якому, буває, трапляються справжні дива…