Біографії і мемуари

«Я сиджу за великим столом на кухні, розсунувши в хаосі випадкових предметів простір за розміром зошита з пружинною палітуркою. Я вже багато років не писав н...

«Інших бачиш тими, що сидять, їдять або здебільшого лежать, а Гусик нагадував невгамовного птаха, на кшталт стрижа, який, здається, тільки й робить, що гасає...

«У підлітковому віці, коли я тільки почав виявляти інтерес до жіночої статі, мені попалося в одному з прикрашених квітами дівочих пісеньників під портретом С...

«Я народився в Пензі в 1979 році. Бабуся, коли розповідає про дитинство, згадує голод 30-х, дідусь – німецьку окупацію в 40-ті, тато – про бійки у бараків у ...

«Чи є у вашому будинку справжня шумівка? Який знімають (у пристойних будинках) справжній жом. Жом – це для тих, хто розуміє. У незапам'ятні часи дні були дов...

«І ось результат: я лежу в ліжку, вчепившись у бляшану коробку з шоколадними цукерками, вчепившись у краї коробки так міцно, що на пальцях залишаються червон...

«Це зараз дитинство здається мені безхмарною і скороминущою часом, а тоді воно шкодило під знаком тотального дефіциту всього, що ми відносимо до розпливчасто...

«Мій дід казав: страх - найгірше почуття, найнепотрібніше. Ніколи не блукай страх із обережністю. Боягуз завжди гине першим. Або його розстрілюють свої після...

«Второкласники сиділи верхи на турниках у шкільному дворі і розповідали страшилки. – І тоді чорна рука сказала: «Віддай своє серце!» – похмуро закінчив Вовка...

«–Ну, Оленко, ти щаслива, – примовляла сусідка тітка Віра, обережно торкаючись тампоном, змоченим у зеленці, до розбитого в кров Аленкиного коліна. Віра, акт...

«Одного разу, коли я була у першому класі, моя мама поїхала на два тижні у відрядження, до Німеччини та Чехії. Тоді ці країни ось як називалися: НДР та Чехос...

«Коли я була маленька, у школі я була членом КІДу. Це зараз люди з різних країн спокійно дружать, листуються і їздять один до одного в гості. Раніше з цим бу...