Залишити рідний ліс Лопоух надумав, коли йому вже перевалило за триста. Вік для дідька ще не великий, але вже і не молодий. Перш ніж зірватися з насидженого місця, не раз подумаєш. Ось і Лопоух усе думав, сумнівався, і досидівся до того часу, що в окрузі не тільки лісовиків, а й навіть зайців майже не залишилося. Адже, здавалося, ще недавно, якихось років сто тому, тутешні ліси наповнювали життя. У теплі липневі ночі в гаях брязкотів сміх дріад, що грали в хованки з молодими лісовиками. Над дзеркальною поверхнею озера, що заснув, водили хороводи русалки, а розвеселі ватаги лісових бісів і кікімор з реготом і улюлюканням вирушали до дороги лякати запізнілих мандрівників.